Розділ 1: Про себе. Досьє.
«Релокація (переїзд) в Баку у 2013 році. Саме переїзд дав певне розширення, зовсім інше уявлення про світ, життя. Пам'ятаю, саме тоді у мене з'явилася віра, опора в те, що ти можеш будь-де, в будь-якій точці світу бути собою, і зовсім по-іншому розгорнути своє життя. »
Олександра Волощук
Інсайти із закритих зустрічей та історії учасників - у нашому Telegram-каналі.
Написати в ТелеграмРозділ 2. Про бізнес. Досьє.
Розділ 3: Біографія.
Сьогодні я - співвласниця центру позашкільної освіти для дітей MRIYA Education у Києві, і паралельно людина, яка мислить категоріями системності: що саме будуємо, навіщо, які ресурси маємо і як вимірюємо результат. Мій фундамент - освіта магістра міжнародних відносин, яку я отримала на бюджеті в ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка. Далі був 20-річний шлях у наймі: я працювала у великих FMCG та ІТ-компаніях в Україні й за кордоном - і цей досвід навчив мене створювати бренд, керувати проєктами і вибудовувати комунікації. Переїзд у Баку в 2013 році став рішенням, яке радикально розширило моє уявлення про себе: я побачила, як працюють іноземні ринки, як швидко доводиться адаптуватися і як змінюється внутрішня опора, коли ти не «вдома». Після повернення в Україну я працювала в ІТ (зокрема в Huawei Ukraine), а з початком війни занурилась у благодійні проєкт, підтримуючи жінок полеглих і зниклих безвісти військовослужбовців. У якийсь момент я відчула, що хочу працювати в більш позитивній, відновлювальній для психіки темі - там, де є майбутнє, розвиток і живий результат.
Я приєдналася до вже існуючого бізнесу як співвласниця приблизно 10 місяців тому - через бажання розвивати власних дітей. Моя старша донька дуже хотіла проявлятися на масштабних заходах: співати, танцювати, виходити на сцену, а класичні формати гуртків і шкільних виступів не давали їй потрібної підтримки та середовища. В центрі, куди ми прийшли, я побачила інше: простір, де дитину не знецінюють, де для неї створюють оточення, яке підсилює, і де з’являється відповідь на перше доросле питання «Хто я?». Згодом до центру приєднався й син - він пішов у силові тренування і отримав свій перший пояс з карате. Коли засновниця Лана Тіграна запропонувала мені долучитися як партнерці, я погодилася, бо зрозуміла: це не просто «ще одні гуртки». Це модель, яка формує дитячу ідентичність через дію - не «мати музичний інструмент», а вміти ним користуватися; не дивитися на чужий успіх в телефоні, а виходити на свою сцену і проявляти свій талант на публіку.
Перший - і досі найбільш відчутний - зовнішній виклик: відсутність електроенергії та пов’язані з цим збої в роботі. Другий виклик - те, що мене справді тривожить як людину: відсутність мотивації й мрій у частини дітей, коли вони не можуть сформулювати, чого хочуть, і навіщо їм докладати зусилля. Третій - складність роботи з молоддю, тренерським складом: навіть за моделлю «працюю на себе» і відсотковою мотивацією молодих людей важко втримувати в дисципліні, довгостроковості й відповідальності.
Я не назву це «масштабними кризами» у класичному корпоративному розумінні - бізнес невеликий. Але під час війни для нас кризою стала операційна нестабільність: тривала відсутність електроенергії, проблеми з опаленням і різке зростання витрат на всі побутові та сервісні послуги для підприємства. Ми вже встановили третю систему постачання електроенергії, бо попередні не витримують тривалих періодів відключень: доводиться перевозити, заряджати в інших районах, перебудовувати графіки. Це не «теорія антикризового менеджменту», це щоденна логістика виживання, яка забирає час, гроші й енергію.
Найефективнішим рішенням для росту з моменту мого долучення стало поєднання позашкільної освіти зі школою через партнерство. Ми запустили співпрацю з приватним ліцеєм «Educator», відкрили локацію на базі школи й отримали робочу синергію: діти мають доступ до занять у звичному середовищі, а ми - стабільніший потік. Окремо для мене важливий вимір росту - не лише фінансовий, а й через результат у дитини: ми «виростили» 14 зірочок, які вже виступили на великій сцені й отримали перші дипломи, нагороди, медалі.
Моя найцінніша помилка - я мало говорю про себе, і мені потрібно говорити більше.
Розділ 4: Чим я можу корисний? Досвід, яким ви можете поділитись.
Розділ 5: Цінність клубу
