Від графічної дизайнерки до власниці друкарського виробництва Zatarga
Сьогодні я — підприємиця у виробничому бізнесі, де дизайн поєднаний із друком, створенням готових продуктів і комплексних рішень для бізнесу. Починала я як дизайнерка: навчалася на дизайні інтер'єру та екстер'єру, але ринок дуже швидко «заніс» мене у графічний дизайн — логотипи, буклети, флаєри, візитки. Я працювала в дизайнерському агентстві й у якийсь момент у звичайний робочий день подивилася на все зовсім іншим поглядом. Через мене проходили клієнти, я бачила, як будуються процеси, як ведеться комунікація, і вперше чітко подумала: а чому я не можу відкрити власну компанію?
Свій перший стартап я запустила приблизно у 25 років — фактично з мінімального бюджету й максимальної концентрації на продукті. Матеріали та технології рекламного виробництва я знала ще з інституту, тому починати було не страшно. Саме тоді я вперше відчула смак бізнесу: почала розуміти, як працює виробництво, що таке попит і де може виникнути межа росту. Уже пізніше з'явилася Zatarga — як системне виробництво, яке виросло з маленького стартапу у справжній бізнес із різними напрямами.
Мій бізнес — це доволі чоловіча ніша. Це не про «легку творчість». Це руки в фарбі, важке обладнання, друкарські машини, монтажі, фізична робота й постійна відповідальність. Я пам'ятаю, як чоловіки з ринку, які працювали поруч, не вірили, що жінка зможе втриматися в цій сфері. Були навіть ті, хто сперечався між собою, через скільки я закрию бізнес. Але, чесно кажучи, мене це тільки більше підштовхувало вперед.
Я думаю, сила жінки в бізнесі — у багатозадачності. Чоловіки часто рухаються від задачі до задачі: закрили одну — перейшли до наступної. У жінки все працює інакше. У мене в голові одночасно може бути п'ятдесят процесів, і при цьому я ще думаю на кілька років уперед. Можливо, саме тому жінки часто витриваліші в кризах. Ми вміємо адаптуватися, планувати, тримати в голові і бізнес, і сім'ю, і майбутнє.
Але водночас я бачила дуже багато жінок, які так і не наважилися почати власну справу лише тому, що їм «обрізали крила». І найболючіше, коли це роблять найближчі люди — родичі чи чоловіки. Тому я завжди раджу жінкам більше слухати себе та свої бажання. Чужа думка, якщо її не просили, — це просто шум. Дуже важливо також бути в середовищі сильних людей, які вже мають результати й можуть підтримати не з позиції страху, а з позиції досвіду.
За останні п'ять років я дуже змінилася. Раніше я жила за принципом: спочатку роблю — потім думаю. Зараз усе навпаки. Я стала спокійнішою, конструктивнішою, навчилася берегти свою енергію й вкладати її тільки туди, де це справді дає результат. Думаю, на це сильно вплинула війна. Вона змусила переоцінити абсолютно все: життя, час, сили, людей поруч.
Єдине, чого я не очікувала від бізнесу на самому початку, — це того, скільки особистого часу він забере. Я фактично не була в декреті. Після народження доньки одразу почала працювати з дому, з дитиною на руках. У мене був шалений внутрішній драйв, бажання розвивати бізнес, рухатися вперед, і я не встигла прожити той спокійний період материнства. Я постійно була в русі, ніби на нескінченній дистанції.
Але водночас бізнес дав мені й дуже багато теплих моментів. Донька буквально росла на виробництві. У мене досі є фотографії, де вона сидить поруч зі співробітниками, щось малює, вирізає, роздивляється матеріали. І зараз вона це пам'ятає. Тому бізнес завжди щось забирає, але водночас багато чого й дає.
Під час війни ми також допомагаємо військовим: брендуємо й обклеюємо автомобілі під камуфляж, друкуємо наліпки для медичних машин і різних підрозділів. Це не окремий проєкт, а радше внутрішня потреба бути корисними там, де можемо.
Сьогодні я можу назвати себе щасливою людиною. Для мене щастя — це сім'я, близькі люди поруч і підтримка.
Ідея інтер’єрних наклейок і один ріжучий плотер на старті
Як прийшла ідея бізнесу?
Коли я навчалася в інституті на дизайнера інтер'єру та екстер'єру, мене несподівано «занесло» у графічний дизайн. Я почала працювати ще під час навчання, а студентів тоді не дуже охоче брали в компанії.
Тому я почала брати невеликі замовлення: логотипи, буклети, флаєри, візитки. Побачила, що на це є попит, і почала розвиватися саме в цьому напрямі.
Коли вирішила відкривати власну справу, народилася ідея інтер'єрних наклейок. У той час це тільки починало набирати популярності: наклейки на ноутбуки, автомобілі, декор для дому. Саме з таких невеликих продуктів і стартував мій перший бізнес.
Згодом я почала глибше розуміти виробництво й побачила, що дуже швидко впруся в межу своїх можливостей. У мене був лише один ріжучий плотер. Тоді я й задумалася про масштабування та розвиток власного виробництва. Усе моє життя так чи інакше пов'язане з дизайном.
Амбіції й упертість замість плану — важкий, але свій шлях
Які ключові навички допомогли вам запустити бізнес?
Напевно, це не зовсім «правильний» приклад для наслідування, але на старті мені найбільше допомогли амбіції та впертість. Коли ти молодий, у тебе багато енергії, горять очі, і ти просто береш і робиш.
У мене часто спочатку були дії, а вже потім — аналіз. І тоді це зіграло мені на користь. Але зараз я б молодим підприємцям радила інакше: спочатку подумати, прорахувати, прописати план розвитку й фінансову модель. Мій шлях був дуже важким.
Стара друкарська машина і сльози на підлозі в фарбі
Які 3 найскладніші виклики ви вирішили в перші роки?
Перший великий виклик — друкарська машина. До цього в мене був лише ріжучий плотер, а велика друкарська машина — це зовсім інший рівень. Я купила стару машину, її привезли й встановили, а я стояла й не розуміла, як нею користуватися.
Майстер тоді сказав мені: «Купуйте книжку для чайників». Але я вперто сідала, відкривала інструкцію й розбиралася сама. Пам'ятаю, як сиділа на підлозі й плакала, бо руки були всі в фарбі, а нічого не виходило.
Другий виклик — контракт із «Епіцентром». Мені потрібно було терміново виготовити велику партію продукції, а в мене не було ні ламінатора, ні команди. Я була одна. Тоді я вперше зіткнулася з наймом людей, організацією процесів, оплатою праці та відповідальністю за команду.
Війна, релокація до Англії й управління виробництвом на відстані
З якими кризами ваш бізнес стикався та як ви їх подолали?
Найбільша криза — це війна. Бізнес дуже просів, і перший період я фактично працювала в мінус, щоб зберегти команді рівень зарплат і премій.
Другий удар — вимушена релокація до Англії з дитиною. Бізнес залишився в Україні, а я до цього не вміла керувати виробництвом на відстані. Довелося дуже швидко перебудовувати управління, впроваджувати нові інструменти контролю, підтримувати мотивацію команди й паралельно відкривати компанію Zatarga у Великій Британії.
Також змінилася географія клієнтів — багато хто виїхав за кордон. Тому ми почали активно працювати з доставками в Польщу, Англію та інші країни Європи.
Власний продукт замість перенасиченого ринку зовнішньої реклами
Які рішення виявилися найбільш ефективними для росту компанії?
Найефективнішим рішенням стала диверсифікація. Більшість компаній із друкарським обладнанням займаються зовнішньою рекламою: банерами, вивісками тощо. Цей ринок в Україні дуже перенасичений, і мені було складно туди заходити.
Тому я вирішила піти іншим шляхом — створити власний продукт. Так з'явилися інтер'єрні наклейки. Спочатку багато хто не вірив у цю ідею. Друзі навіть жартували й сперечалися, через скільки я продам обладнання та піду в декрет. Але коли побачили результат — були шоковані.
Поки інші працювали лише під індивідуальні замовлення, я поставила виробництво на потік: друкувала серійні наклейки для «Епіцентру», пізніше — для «Олді».
Потім я зрозуміла, що потрібен ще один напрям, який підстраховуватиме бізнес. Так я прийшла до комплексного оформлення бізнес-просторів. І тут мені дуже допомогла дизайнерська освіта: я могла закривати весь цикл — від ідеї та дизайну до виробництва й монтажу.
Установка «я сама» як найдорожча помилка
Яку вашу помилку ви сьогодні вважаєте найціннішим досвідом?
Моя найбільша помилка — це установка «я сама». Мені завжди подобалося доводити собі, що я все можу. Я кайфувала від того, що справляюся сама й досягаю результатів власними силами.
Але з часом я зрозуміла: якщо ти повністю занурений у всі процеси, то це вже не бізнес — це просто робота. Коли я почала навчатися, спілкуватися з підприємцями, увійшла в середовище YBC, то побачила інший підхід: потрібно будувати систему, а не бути людиною, яка тягне все на собі.
